вівторок, 11 травня 2021 р.

 ОДА    МАТЕРІ

Як потрібен знов і знов
Хліб насущний,
Так і мамина любов
Невмируща.
Бо віками берегли,
І понині,
То не руки – два крила
Берегині.
То не погляд – то глибінь
Неосяжна –
Затамує світу біль
І не скаже.
На чолі – дрібні сліди,
Борозенки.
За межу ти ще не йди,
Люба ненько.
© Надія Бойко «Мамина любов»
09.05.2021
Картина Олега Шупляка «Під покровом»

В сонячному промінні чи посеред цілого шквалу дощу, у вирі осіннього, опалого буйнолистя чи зимового снігопаду, бачу твої сяючі, бездонні очі, найдорожча мамочко, які, повні любові та світлої надії, пломеніють мені вірою та чистими сподіваннями у великому животворящому джерелі - твоєму серці, яке натхненно живе та пульсує в своїх дітях, тішиться їхніми радощами, гойдається на їхніх мріях, пливе рибиною до їхньої мети, долає пташкою кілометри, підкорює найвищі вершини на всіх стежках і великих дорогах в тому часообігу, в якому немає тій безмежній любові, ні початку, ні кінця, як цілому Всесвіту з міріадами планет та зірок на спіралі Вічності, що бере початок у тому родючому гнізді, яке ти намостила своєю ласкою та ніжністю, зігріла своїм подихом та теплом, обіймаючи крилами трепетною добродушністю, неосяжною чуттєвістю, всепроникаючою наснагою, що запалює вогонь величезного бажання жити і творити, долати труднощі, рости та підніматись до сонця, пробивати каміння посеред колючого терня та шаленого вітру, живлячись твоєю запальною енергією, цілющою силою та всеосяжним натхненням, що нарощує крила і дарує віру у себе, у свої можливості, напуває джерельною водою, тамуючи спрагу, освічує життєву дорогу в найтемнішу пітьму, підхоплює Ангелом в найскладніші часи, де ти, рідненька, усім своїм єством зорієш над небосхилом, красуєшся веселкою, цвітеш диво-квіткою у моїй душі, живеш святою молитвою у моєму серці, як Берегиня роду, як вишитий Рушник-оберіг, як древній земний Літопис, як пророщене Зерно на життєдайному полі, як незгасимий Вогник посеред холоду та темряви, як світлодарче Сонце в безмежному небі, де всюди Ти, і нині й повсякчас, моя лебідко, горлице, моя наймиліша в цілім світі, люба Матінко!
Олександра Боднар

вівторок, 16 березня 2021 р.


 Учні 8 класу цьогоріч представляють Ковалівський ЗЗСО І-ІІІ ступенів у міському етапі Всеукраїнського конкурсу "Земля - наш спільний дім".

вівторок, 9 березня 2021 р.

ДО РОКОВИН З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ВЕЛИКОГО ПРОРОКА





" ...В своїй хаті своя й правда
І сила і воля..."
* * *
Читаю "Кобзаря" немов молитву,
Читаю трепетно, немов святе письмо,
Тут кожне слово - гостре наче бритва...
Чи ж нас осліплено, чи на очах більмо,
Що ми не бачимо того, що бачив він?
Чи ми байдужі, до Вкраїни-неньки?..
Століттями луна насполох дзвін -
Та ми й глухі, до того ж! Воріженьки
Обсіли нас,
А ми собі й щасливі
І, знов: "за шмат гнилої ковбаси -
Хоч і дорослі вже,
А дехто й зОвсім сивий,
І матір віддасте, як попроси"!
І нас скуповують, мов баранів отари,
Тарифами довівши до межі...
Не половці і не якісь татари -
Свої, законно обрані мужі!..
Та схаменіться вже нарешті, добрі люди!
Майбутнє наше, в наших же руках,
Від нас залежить, як ми жити будем
І МИ, повинні, цей здолати шлях,
Щоби онуки наші, не шукали,
Собі роботу десь на чужині,
Щоб зникли доморощені "шакали"...
Скажіть: Ви цього хочете, чи ні?!
Якщо ви хочете, щоб наша Україна,
Вождя нарешті мала - не царя...
Щоб дітям не залИшити руїну -
Беріть частіше в руки "Кобзаря"!

Еміль Дубров 2018р. 


ТАРАС Богдан Томенчук

І повіє огонь новий
З Холодного Яру.
Тарас Шевченко
Тут вмирали епохи, не ставши ніколи життями...
Вистачало пісень для своїх і чужих голосів.
І дерева росли, аби стати нарешті хрестами, -
То старала земля і хлібів, і хрещатих лісів...
Нам одвіку товкли, що є перші й довіку останні.
І що наш - найостанніший з Божих світів.
Ви до кого йдете, неприродно усміхнена пані?
І кому несетЕ повний кошик розсади хрестів?
Проступаємо ми із рішучості стиснутих вилиць.
Нас таких не впізнав би й розчулений Бог.
Повертайтеся геть, пані, ви помилились -
Коні йдуть в борозну крізь облоги епох...
... Ми воскреснем таки коло дерева роду в відземках.
І долоні у нас, як порепане вічне письмо.
І вгризаємось ми в той обліг, як у слово Шевченка,
Й зненавидим себе, як чужинцям своїм віддамо
Наш новий заповіт, що писався на Божій долівці,
Нашу днину високу і наш благовіст...
Чуєш, пастирю наш, ми - Тарасові вівці...
Холодніє в ярах... Наслухаємо свист...
2016р

понеділок, 8 березня 2021 р.

Зі святом нас!

 

Вітаємо чарівних жінок: молодих конвалій, квітучих магнолій та зрілих троянд!
Нехай щороку ваша краса, внутрішня та зовнішня, розквітає; ваш аромат любові, турботи, ласки та доброти огортає кожного, хто з вами зустрічається на шляху! Любові вам, здоров'я та радості у кожному дні!

Зі святом вас, рідні!



не кажи їй, друже, що вона не здатна..
її світ – безмежний…. її сил – достатньо
де вона ночами гаптувала крила
і коли – два серця.. під своїм… носила
і, коли півсвіту зрушилось на тебе
її сил достатньо… щоб тримати небо….

щоб тримати небо… засвітити зірку…
та буває, друже, їй нестерпно гірко…
та буває, друже, що тебе немає
а вона і далі… небо все тримає….
а вона і далі… вірить щиро.. в чудо….
розганяє хмари.. і виходить в люди
і, коли по світу ти збирав трофеї
десь тоді півсвіту… зрушилось й на неї


там згасали зорі…. падали комети
стало так самотньо…. на її планеті
стало там тривожно… і нестерпно гірко
щораз більша в серці її чорна дірка
та знайдуться сили… в неї їх достатньо
і тоді побачиш… на що вона здатна
знов знайдуть орбіти… всі її планети
більше не спитає… з ким ти.. як ти.. де ти
і тоді повіриш…. як до смерті гірко….
бережи , мій друже…. цю єдину.. зірку .

Автор: Ілона Ельтек


Свято для Жінки— це виспані очі,

Це плечі надійні, це в серці весна.
Свято для Жінки на вушко шепоче:
«Моя ж Ти Красуне, Ти—Зірка ясна!»
Свято жіноче — це діти здорові,
Це тихе гніздечко і злагода в нім.
Це квіти у вазі щодня кольорові,
Це сміхом і сонцем наповнений дім.
Свято — не просто лиш фото в фейсбуці,
Букети на показ, обійми, сім'я...
Свято дня Неї —коли і в розлуці
Вуста вимовляють Її лиш ім'я.
Свято у Жінки буває нечасто,
Доля жіноча примхлива така...
Щастя дорогу Їй стелить смугасто
Та хай Її свято повік не зника!
© Катя Сорока
Зі святом, дівчата!💋💐😊❤
Хай воно триває для нас завжди!




О Жінко, Жінко... Скільки перемог
Тобі в прославу, схожих до поразок...
І навіть Бог... Ти чуєш, навіть Бог
Не сотворив тебе за першим разом...
Горів прадавній образ берегинь,
У ледве зримих обрисах магічних,
І в тих вогнях твоя згорала тінь...
А Бог - він Бог... Не ідол... Не язичник...
Він заново тебе світам творив,
З ребра, колись сотвореного з глини,
З вогню живого й подиху вітрів
З Адамової (то відтак) провини...
Ще будуть битви...Підступи...Мечі...
Пісні...Казки...Гінці і херувими...
А Бог тобі одній віддав ключі
До раю навертатися живими...
І маєш вічне право - обирай,
Коли і з ким, або ні з ким ніколи...
Ти відмикаєш (замикаєш) рай,
Стаєш то дивом, то огнистим болем...
А то сльозою в когось на щоці,
І бранкою солодкої неволі,
У храмі, де ні жриць, ані жерців,
Ти жриця піднебесної любові...
Я ангелом у тебе на плечі,
А може просто приручЕним птахом,
Дзвенять тобі даровані ключі
Кому в едеми, а кому - на плаху...
Ти присуд мій і мій тутешній суд,
У тому світі, що торгаш і митар...
Я в цих краях любовей і осмут
Твій Юний Принц і твій Печальний Рицар...
Пребудь мені... Святися і світи...
Веди до себе, як у лона храму...
Знищенний світ... Та не знищенна ти.
Кохана... Жінко...Донько... Бабцю... Мамо...
Горить свіча... Крізь ніч горить свіча...
То в Книзі Бог дописує сторінку...
Росте дівча... Комусь росте дівча...
Стеблиночка... А виростає Жінка...
Богдан Томенчук
А жінка, як кава, буває гаряча,
Буває солодка, буває гірка.
Для когось холодна буває, а значить
Комусь може бути і дуже терпка.
А жінка, як кава, бува ароматна
Із запахом меду або коньяку.
П'янка, паморочлива чи делікатна...
Яку хто полюбить - й смакує таку.
Але ж обережно її треба пити,
Смакуючи кожен ковток ще і ще.
А кава, як жінка, - вона любить ніжність.
Гляди ж! Обережно! А то обпече.
(с) Оксана Романович

вівторок, 23 лютого 2021 р.

21 лютого - Міжнародний день
рідної мови
Я сьогодні з вітром розмовляла,
Смакувала розмаїття слів.
Мелодійно вигуки звучали -
Новотвори... Радість відкриттів.
З потічками довго гомоніла...
І лились, як джерело, слова...
Мовою дитинства лебеділа,
Лопотіла крилами весна.
Все життя до чистої криниці
Ми спішим: хоч декілька ковтків...
Скільки б не пили, та не напитись
Рідних, спраглих українських слів.
Ніна Арендар

 Ніжна, барвиста,

Запашна, росяниста.

Тепла, ласкава,

Грайлива, цікава.

Прадавня, співоча,

Щемлива, пророча.

Ясна, жартівлива,

Виразна, важлива.

Незнищена, чиста,

Щедра, барвиста.

Радісна, ясна,

Дотепна, прекрасна.

Доброзичлива, гарна,

Калинова, безхмарна.

Світанкова, правдива...

Моя мова, то диво!

Аліна Войтенко

З Днем рідної мови, друзі! 💙💛


А мова рідна не завжди у вишиванці...
Морозом бита, не завжди цвіла.
Та паростком тяглась до сонця вранці,
Наперекір негодам всім жила.
Стелилась доля тернами-шляхами.
Було всього у неї на віку:
Цензурні сіті, утиски, облави...
Хотіли знищити мелодію дзвінку.
Плекали ніжно щирі українці
Та берегли пелюсточки-слова.
Мов квіти на віконці, доглядали,
Леліяли промінчиком тепла.
Багата, мудра, ніжна, ясночола,
Нарешті вишиванку зодягла.
Чарує кольорами рідне слово
І плине в душі човником добра.
20.02.2021 Ніна Арендар






четвер, 18 лютого 2021 р.

"Героям слава!" - впишемо у серці...До Дня памяті Героїв Небесної сотні

 МИ ВЖЕ НЕ ТІ!!!

💥💥💥
Ми вже не ті. Майдан у кожнім гені.
І кров не рабська плине вже у венах,
Межа терпінь не та, яка учора,
Пора прозрінь зцілила душі хворі.
Ми вже не ті. Облуди більш не стерпим,
Не стерти в грудях стерплих знаку смерті
Героїв, що обпалені вогнями,
Які з колін мільйони нас підня'ли.
Ми вже не ті. Страхи пішли з димами,
Не віддамо, що нам від Бога дане,
Це наша - кров’ю скроплена землиця,
За смерть братів нікому не проститься!
Ми вже не ті. Ми - з лона революцій,
До вчора спав хто - нині всі проснуться,
Бо Гідність наші випростала спини,
Ніхто Дух волелюбний вже не спинить!
Пройшовши крізь вогні - ми стали інші,
Не знищить цей Народ ніхто, не знищить!
Заради пам’яті про тих, хто вчора згинув -
Зростім в Людину!
Наталія Крісман
ДОСІ ВИДНО ЇХ ЛИЦЯ... ДОСІ ХОДЯТЬ УБИВЦІ...💔(Пам'яті Героїв Небесної Сотні)
Інститутська, столиця...
Досі видно їх лиця,
Досі чутно їх голос,
Що відлунює болем...
Чом забули урок цей?
Ми ж були за пів-кроку
До жаданої волі!
Кволі, надто ще кволі...
В їхнім голосі - докір
Нам, що чо'ла схилили,
Бо у кріслах високих
Ті, хто наші могили
Оскверняють щомиті
У лукавстві та зрадах...
Час, народе, прозріти,
Хоч дітей своїх ради!
Досі будять сумління
Нам з небесної висі,
Ми вслухатись повинні
У їх душі пречисті -
Щоб розвіяти морок,
Щоб здолати всю скверну...
Час відплати вже скоро,
Йде пора неповернень!
Досі видно їх лиця,
Що так прагнули волі...
Досі ходять убивці -
Пишуть нам свої ролі -
Кому вмерти чи жити?
Кому "дати Героя",
Кому їсти до си'та,
Кому в голоді стро'єм,
Кому "грузом двохсотим",
Кому теплі Канари,
Кому кия за спротив,
Кому все і безкарно,
Кому статки до неба,
Кому скніти у злиднях...
Вони вмерли за тебе... їм все чути і видно!...
Наталія Крісман
НІЯК НЕ ВІДБОЛИТЬ... НАЙБІЛЬША З РАН - НАШ ЗРАДЖЕНИЙ МАЙДАН... 💥🇺🇦️️
Не відболить, ніяк не відболить
Найбільша з ран - розстріляний Майдан...
Скажіть, чому нам Воля - мов полин
І ми не йдем по втоптаних слідах
Героїв тих, хто мерли ради нас
І на вівтар святу пролили кров?
Чом на Героя кожного - труна
Чекає знов, а підленьке нутро
У тих, хто зве себе "поводирі",
Самі ж плекають зради в стінах рад
І з люду крівцю п'ють, як упирі,
А в час війни влаштовують парад
Своїх безсиль...
Благати власних "слуг",
Яким у руки вклали булаву?
Насититись не можуть. Цар оглух...
Ну як ще довго бути на плаву
Їх кораблю, де тісно від щурів,
Де унітази сяють, як скарби,
Де капітан з багатства геть здурів
І записав народ увесь в раби?...
До воль не доросли? - так доростем,
Героям віддамо належну дань,
І маками заквітне мертвий степ...
Позбудьмося непроханих гостей -
Воскресне з тліну зраджений Майдан!!!
💥💥💥Майдан найперше - це місце в душі кожного українця, де він, наодинці з власним сумлінням, виборює свою Україну - чесну, справедливу, сильну та вільну від усілякої скверни. На жаль, майдани наших душ донині рясно скроплюються нашою кровію. Кількість Героїв Небесних Сотень, які вкладають свої життя на вівтар нашої, віками вистражданої Волі, нині не злічити. Та тільки від нас залежить доля нашої Вітчизни, майбутнє наших дітей. Пам'ятаймо про це! Не зрадьмо наших Героїв!!!
(2015р., Крісман Наталія)