Учні 8 класу цьогоріч представляють Ковалівський ЗЗСО І-ІІІ ступенів у міському етапі Всеукраїнського конкурсу "Земля - наш спільний дім".

ДО РОКОВИН З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ВЕЛИКОГО ПРОРОКА

" ...В своїй хаті своя й правда

І сила і воля..."

* * *

Читаю "Кобзаря" немов молитву,

Читаю трепетно, немов святе письмо,

Тут кожне слово - гостре наче бритва...

Чи ж нас осліплено, чи на очах більмо,

Що ми не бачимо того, що бачив він?

Чи ми байдужі, до Вкраїни-неньки?..

Століттями луна насполох дзвін -

Та ми й глухі, до того ж! Воріженьки

Обсіли нас,

А ми собі й щасливі

І, знов: "за шмат гнилої ковбаси -

Хоч і дорослі вже,

А дехто й зОвсім сивий,

І матір віддасте, як попроси"!

І нас скуповують, мов баранів отари,

Тарифами довівши до межі...

Не половці і не якісь татари -

Свої, законно обрані мужі!..

Та схаменіться вже нарешті, добрі люди!

Майбутнє наше, в наших же руках,

Від нас залежить, як ми жити будем

І МИ, повинні, цей здолати шлях,

Щоби онуки наші, не шукали,

Собі роботу десь на чужині,

Щоб зникли доморощені "шакали"...

Скажіть: Ви цього хочете, чи ні?!

Якщо ви хочете, щоб наша Україна,

Вождя нарешті мала - не царя...

Щоб дітям не залИшити руїну -

Беріть частіше в руки "Кобзаря"!

Еміль Дубров 2018р. 

ТАРАС Богдан Томенчук

І повіє огонь новий

З Холодного Яру.

Тарас Шевченко

Тут вмирали епохи, не ставши ніколи життями...

Вистачало пісень для своїх і чужих голосів.

І дерева росли, аби стати нарешті хрестами, -

То старала земля і хлібів, і хрещатих лісів...

Нам одвіку товкли, що є перші й довіку останні.

І що наш - найостанніший з Божих світів.

Ви до кого йдете, неприродно усміхнена пані?

І кому несетЕ повний кошик розсади хрестів?

Проступаємо ми із рішучості стиснутих вилиць.

Нас таких не впізнав би й розчулений Бог.

Повертайтеся геть, пані, ви помилились -

Коні йдуть в борозну крізь облоги епох...

... Ми воскреснем таки коло дерева роду в відземках.

І долоні у нас, як порепане вічне письмо.

І вгризаємось ми в той обліг, як у слово Шевченка,

Й зненавидим себе, як чужинцям своїм віддамо

Наш новий заповіт, що писався на Божій долівці,

Нашу днину високу і наш благовіст...

Чуєш, пастирю наш, ми - Тарасові вівці...

Холодніє в ярах... Наслухаємо свист...

2016р

Зі святом нас!

 

Вітаємо чарівних жінок: молодих конвалій, квітучих магнолій та зрілих троянд!

Нехай щороку ваша краса, внутрішня та зовнішня, розквітає; ваш аромат любові, турботи, ласки та доброти огортає кожного, хто з вами зустрічається на шляху! Любові вам, здоров'я та радості у кожному дні!

Зі святом вас, рідні!

не кажи їй, друже, що вона не здатна..
її світ – безмежний…. її сил – достатньо
де вона ночами гаптувала крила
і коли – два серця.. під своїм… носила
і, коли півсвіту зрушилось на тебе
її сил достатньо… щоб тримати небо….

щоб тримати небо… засвітити зірку…
та буває, друже, їй нестерпно гірко…
та буває, друже, що тебе немає
а вона і далі… небо все тримає….
а вона і далі… вірить щиро.. в чудо….
розганяє хмари.. і виходить в люди
і, коли по світу ти збирав трофеї
десь тоді півсвіту… зрушилось й на неї

там згасали зорі…. падали комети
стало так самотньо…. на її планеті
стало там тривожно… і нестерпно гірко
щораз більша в серці її чорна дірка
та знайдуться сили… в неї їх достатньо
і тоді побачиш… на що вона здатна
знов знайдуть орбіти… всі її планети
більше не спитає… з ким ти.. як ти.. де ти
і тоді повіриш…. як до смерті гірко….
бережи , мій друже…. цю єдину.. зірку .

Автор: Ілона Ельтек

Свято для Жінки— це виспані очі,

Це плечі надійні, це в серці весна.

Свято для Жінки на вушко шепоче:

«Моя ж Ти Красуне, Ти—Зірка ясна!»

Свято жіноче — це діти здорові,

Це тихе гніздечко і злагода в нім.

Це квіти у вазі щодня кольорові,

Це сміхом і сонцем наповнений дім.

Свято — не просто лиш фото в фейсбуці,

Букети на показ, обійми, сім'я...

Свято дня Неї —коли і в розлуці

Вуста вимовляють Її лиш ім'я.

Свято у Жінки буває нечасто,

Доля жіноча примхлива така...

Щастя дорогу Їй стелить смугасто

Та хай Її свято повік не зника!

© Катя Сорока

Зі святом, дівчата!

Хай воно триває для нас завжди!

О Жінко, Жінко... Скільки перемог

Тобі в прославу, схожих до поразок...

І навіть Бог... Ти чуєш, навіть Бог

Не сотворив тебе за першим разом...

Горів прадавній образ берегинь,

У ледве зримих обрисах магічних,

І в тих вогнях твоя згорала тінь...

А Бог - він Бог... Не ідол... Не язичник...

Він заново тебе світам творив,

З ребра, колись сотвореного з глини,

З вогню живого й подиху вітрів

З Адамової (то відтак) провини...

Ще будуть битви...Підступи...Мечі...

Пісні...Казки...Гінці і херувими...

А Бог тобі одній віддав ключі

До раю навертатися живими...

І маєш вічне право - обирай,

Коли і з ким, або ні з ким ніколи...

Ти відмикаєш (замикаєш) рай,

Стаєш то дивом, то огнистим болем...

А то сльозою в когось на щоці,

І бранкою солодкої неволі,

У храмі, де ні жриць, ані жерців,

Ти жриця піднебесної любові...

Я ангелом у тебе на плечі,

А може просто приручЕним птахом,

Дзвенять тобі даровані ключі

Кому в едеми, а кому - на плаху...

Ти присуд мій і мій тутешній суд,

У тому світі, що торгаш і митар...

Я в цих краях любовей і осмут

Твій Юний Принц і твій Печальний Рицар...

Пребудь мені... Святися і світи...

Веди до себе, як у лона храму...

Знищенний світ... Та не знищенна ти.

Кохана... Жінко...Донько... Бабцю... Мамо...

Горить свіча... Крізь ніч горить свіча...

То в Книзі Бог дописує сторінку...

Росте дівча... Комусь росте дівча...

Стеблиночка... А виростає Жінка...

Богдан Томенчук

А жінка, як кава, буває гаряча,

Буває солодка, буває гірка.

Для когось холодна буває, а значить

Комусь може бути і дуже терпка.

А жінка, як кава, бува ароматна

Із запахом меду або коньяку.

П'янка, паморочлива чи делікатна...

Яку хто полюбить - й смакує таку.

Але ж обережно її треба пити,

Смакуючи кожен ковток ще і ще.

А кава, як жінка, - вона любить ніжність.

Гляди ж! Обережно! А то обпече.

(с) Оксана Романович