Сторінка класного керівника

Ми вже в 11 класі!

Ми вже в 10 класі!

Участь у загальношкільній благодійній акції для дітей з обмеженими можливостями "Новий рік без самотності".







22 листопада у 6 класі проведено урок, присвячений вшануванню памяті українців, невинно вбитих голодом. 


Запалю свічу,
Хлібчика спечу.
Думкою лечу
Над Вкраїною...

Глухну від плачу.
У сльозах клячу.
В розпачі мовчу
Над руїною.

У страшній пітьмі,
Вольні... та в ярмі.
Вдома, як в тюрмі...
Гине нація.

Горді і прямі,
В світі та... самі.
Топтані,.. німі.
Еманація...*

Доокруг - стерня.
Блудять навмання.
Хоч одне б зернЯ -
Чей би вижили.

Нарід мре щодня.
П'яна реготня.
Зрада і брехня
Соки вижали.

В головах туман,
У кровІ - дурман.
Божевільний план
Ката - Каїна.

Вийшла смерть на лан
У кривавий тан.
З голоду й від ран
Мре УкрАїна.

Рве свідомість жаль.
ІменА з скрижаль...
Не усі. Нажаль.
РОди зламані.

Демон з задзеркаль.
Чи ж лише москаль?!.
Ув очах - печаль.
ДУші - кАмені...

* Еманація - витікання, випромінювання, виділення чого-небудь звідкись (наприклад, життя із тіла)

Марина Брацило

На місто падає імла.

Звичайний день. Осіння сутінь.

І вогник тягнеться до скла –

Минулим, нинішнім, майбутнім.

І вже на відстані руки

Незримі тіні проростають.

І прокидаються свічки

Очима тих, кого не стало.

І ці маленькі пломінці

Стають тихенько перед кожним,

Щоб на окраєць у руці

Дивитись строго і побожно.

Щоб милосердя – мов закон.

Щоб жити – й хвильки не прогаять…

І наша пам’ять ланцюжком

Між цих свічок перебігає.

24.11.12

Галина Пігут-Николишин

23 листопад о 21:39

КУДИ Ж, МОЯ ДОНЮ?

Схилилася мати в журбі і скорботі,
З останніх вже сил тримає дитя,
А погляд голодний, надутий животик,
Губки засохли, повисла рука.

- Тримайся, дитино, терпи, моя пташко,
Нас Бог не залишить, знайде мама хліб.
Чому ти, голубко, так дихаєш важко,
Чому твої ручки холодні, як лід?

Вбивалася горем збідована мати,
Сама вже не їла...Не знає й коли.
Немає зернинки, дитині щоб дати,
Лише зачерпнула їй жменьку води.

А донечка ледь шепотіла,- Матусю,
Дивись яка гарна там пані іде.
По мене прийшла, я зовсім не боюся,
До неба поїсти мене відведе.

Взмолилася мати, завила від болю,
Розбилося серце, кричала душа,
- Забрали усе...Куди ж, моя доню,
Куди, моя пташечко, ти поспіша?

Та очка закрила, лише тихе, - Мамо,
А жінка кричала, упавши хрестом,
І вся Україна сльозами вмивалась,
Від голоду пухли, вмирали кругом...

Насунула в небі страшна чорна хмара,
І дощ грозовий Україну вмивав,
Дивився Господь, як країна вмирала,
Не стримався Він, і дощем заридав.

7 листопада у 6 класі  проведено Урок історичної правди на тему: "День Листопадового чину ", присвячений 100-річчю утворення ЗУНР. Класний керівник Фецич С.В. повідомила учням про важливість історичної події для подальших державотворчих процесів на шляху до здобуття незалежності України. Учні відкрили для себе пісенну творчість січових стрільців. Особливо вразили їх патріотичні та ліричні пісні наших земляків Р.Купчинського та Б.Лепкого.

3 вересня учні 6 класу Ковалівської ЗОШ І-ІІІ ст., отримавши "візи" та пройшовши " митний контроль", здійснили віртуальну мандрівку "Відкрий для себе Україну - відкрий Україну Європі"(класний керівник Фецич С.В.)

15 лютого у Ковалівської ЗОШ І-ІІІ ст. класним керівником 5 класу Фецич С.В. проведено тренінгове заняття "Життя без насильства та агресії". У тренінгу взяла участь практичний психолог Марія Білик.







Година класного керівника "6 лютого - День безпечного Інтернету"

Урок мужності "Є така професія: Батьківщину захищати!

"В світі існує тисячі професій – продавці, кухарі, слюсарі, лікарі та існує особлива – професія військового. Ця професія нерозривно пов’язана з ризиком для життя та здоров’я, труднощами фізичними та психологічними,  але найбільшою особливістю її є те, що це не професія-це поклик душі. Сучасні події на сході нашої країни показали,  що Україні вкрай необхідні  професійні висококваліфіковані  та патріотично налаштовані військові.

Презентація "Збройні сили України: історія і сучасність"
https://drive.google.com/open?id=1xSf-iUK-Gtox2zhCs3QgigsWAneRN2dj

Як це, для жінки чекати солдата?
Лист не напишеш, немає адрес...
Їх не доб′єшся в наш час в військкоматі.
Вірить лишилось й чекати чудес.
Серце ледь б′ється... не в зоні мобільний...
Звістки чекаєш не день - місяці!
Жила любов, коли був він цивільним,
Й зараз любов, коли зброя в руці.
Палять до болю і спогади й фото...
Ночі безсоння... все валиться з рук...
Їх тисячі там, на східному фронті...
Нас тисячі, хто чекає їх тут.
Не пересилиш ні сліз, ні тривоги.
Розпач бере, як не явиться в сни!
Скільки ще буде між нами дорога?
Тиждень чи місяць? Чи час до весни?
Хочеться рідні почути вже кроки
І те, як зве тихо так на ім′я...
Марші воєнні стрекочуть сороки,
Роситься кров′ю багата земля.
Гірше немає ніж просто чекати
Й Бога молить, щоб зостався живий!
Хочеться навіть самій зброю взяти
І позабути, що вчили "Не вбий".
Як сил знайти, щоб це все пережити,
Всю ту пітьму, що війна прирекла?
Знову зустрітися і долюбити,
Щоб в Україні мир й воля була.
Як це, для жінки чекати солдата?
Жити, терпіти й не падати духом?
Бога молити, щоб зброя й граната
Не зачепила твого відчайдуха.

Урок  збереження здоров’я "Знати сьогодні, щоб жити завтра"

Година памяті "Україна пам’ятає Голодомор"

85-ті роковини Голодомору 32-33 років

Кожного року в останню суботу листопада Україна відзначає сумну річницю Голодомору 1932-1933 років в Україні.

                 Не  звільняється  пам’ять.  Відлунює  знову  роками.

                 Я  зітхну …  запалю  обгорілу  свічу.

                 Помічаю:  не  замки – твердині,  ні  храми –

                 Скам’янілий  чорнозем – потріскані  стіни  плачу.

                 Піднялись,  озиваються  в  десятиліттях

                 З  далини,  аж  немов  з  кам’яної  гори

                 Надійшли.  Придивляюсь: «Вкраїна  ХХ  століття».

                 І  не  рік,  а  криваве  клеймо: «тридцять  три».

То був страшний, навмисний злочин.

Такого ще земля не знала,

Закрили Україні очі

І душу міцно зав’язали.

Сліпу пустили старцювати…
То був такий державний злочин –
Здригнулась навіть мертва Кафа,
Мерцями всіялося поле.
Ні хрестика і ні могили –
То був такий навмисний голод…
                                           А.Листопад

Мовчати про це не можна, не сила,
Від спогадів кров аж холоне у жилах.
Вмирали діти і немовлята,
Старі бабусі і вродливі дівчата.
Вмирали села… Зникали птиці…
«Буксири» скидали трупи в криниці.
Трагічна подія відома планеті:
Голодне море у тридцять третім.
Увінчаний він страшним розп’яттям…
Катам народу – прокляття!

                          

Так пахне хлібом, пахне хлібом, мамо!
У хаті, де давно холодна та порожня піч.
І вчора пахло ним, точнісінько, так само!
Хтось йшов з косою, насувалась ніч.                                                                                                                Ходімо, мамо, в поле із женцями.                                                                                                                      Нажнемо жита зв`яжем у снопи,                                                                                                                        Намелем борошна та будем з буханцями!                                                                                                      Сніги лягли на поле, доню, потерпи                                                                                                                А хто ж тоді з косою біля хати,                                                                                                                          Коли така негода й вітер завива?                                                                                                                      Мовчить... пішла у вічність мати.                                                                                                                      Голодомор - страшні його жнива.
                      

Сценка мати з сином.

Мати.   Жахом серце охопило, думи мозок виїдають:               як нагодувати сина, коли їжу відбирають?               Як сказати, щоб тримався? Як сказати, щоб не плакав?               Як сказати, що зостався без сестер він і без тата?               День пройшов… ми протримались! Ніч іде… мені тривожно,               знову я в душі вагаюсь чи прожити завтра зможем.               День, неначе рік минає, тягнеться… ми хочем жити!               Людей з десять в день вмирає, більше нікому тужити.               Вже в селі тепер нелюдно, вже ніхто не привітає,               лишень тихо і похмуро вулицями смерть гуляє.               Ось і я сиджу та плачу, та не плачу, просто сльози               і ховаюсь, щоб не бачив, мій синок зі страхом очі.               Встану вранці, помолюся, прошу Бога я щоднини,               перед образом стелюся, щоб урятувати сина.               Дасть Господь мені терпіння і піду я в поле з болем,               щоб знайти хоча б коріння так прожити день ми зможем. Син.    Другий день вже без сну, голод спать не дає,              я ослаб, та обов’язок кличе мене.              У родині моїй батька більше нема,              залишилась сестричка й матуся моя.              Не забуду ніколи, не забуду одвік,              я ось так, у 12 тепер чоловік.              Не лежу я у полі та в ігри не граю,              я тепер за родину відповідаю.              Тут сестричка чека, без упину ридає,              щоб поїсти дали вже не просить, благає.              А матусенька мовчки сидить у вікна,              з жахом бачить, що їжі удома нема.              Сидимо в темноті, тихо свічка горить…                                                                                            Яна Шамрій

Зроніть сльозу. Бо ми не мали сліз.
Заплачте разом, а не поодинці.
Зроніть сльозу за тими, хто не зріс,
Що мали зватись гордо — українці.

Заплачте! Затужіть! Заголосіть!
Померлі люди стогнуть з тої днини,
Й благають: українці, донесіть
Стражденний біль голодної країни.

Згадайте нас — бо ми ж колись жили.

Зроніть сльозу і хай не гасне свічка!

Ми в цій землі житами проросли,

Щоб голоду не знали люди вічно.

Ніна Виноградська

Ішли похмурі люди,
мов лелеки,
із косами дідівськими
на лан,
в полукіпках
лишали чорні глеки
і, зуби стиснувши,
«виконували план».
І вдови плакали.
Просили діти: «Па-пи!»
А на сніданок —
жолуді одні.
І в гарбах пнулися
скелети-шкапи,
худі,
немов колгоспні трудодні.

Голодна симфонія (поема)

ПОВНИЙ ТЕКСТ: https://vasylsymonenko.in.ua/poeziya/golodna-symfoniya/

Сенкани про Україну, складені учнями 5 класу

Батьківщина.

Мила, щедра.

Годує, захищає, красує.

Батьківщина – рідний край мій.

Україна.

                                                                                            Жилава Аліна, 10 років

Україна.

Прекрасна, мальовнича.

Працює, любить, захищає.

Україна – моя рідна земля.

Батьківщина.

                                                                        Дитиняк Ростислав, 10 років

Україна.

Люба, чарівна.

Працює, милує, живе.

Моя Україна – рідна земля.

Батьківщина.

Батьківщина.

Жовто-синя.

Красує, милує, працює.

Я люблю свою країну.

Україна.

                                                                                        Рудницька Ірина, 10 років

Україна.

Мила, красива.

Допомагає, любить, цінує.

Я люблю свою країну.

Батьківщина.

                                                                                       Барновська Христина, 10 років

Україна.

Квітуча, мальовнича.

Любить, годує, напуває.

Я люблю свою країну.

Батьківщина.

                                                                                            Кравчук Софія, 10 років

Україна.

Жовто-блакитна.

Милує, заворожує, працює.

Я люблю свою Батьківщину.

Ненька.

                                                                                      Гарасим Вікторія, 10 років

До Дня української писемності та мови

10 листопада у 5 класі класний керівник фЕЦИЧ C.В. організувала літературний марафон "У дружбі з книгою". В ході виховної години  учні мали змогу переглянути презентації про цікаві факти, повязані з рідною мовою.

              Світанок 

Сад спочиває, спить спокійно,

Ставок старенький стуманів.

Стежина — стежка самостійно Снує собі серед садів.

Світанок синій струменіє,

Сосна світлішою стає,

Серпанок світиться, світліє.

Сон сновидіннячко снує.

Світ стрепенувся. Скільки спати?

Співають сотні солов’їв!

Скоренько стало скрізь світати.

Стрижі стрілою! Сонце! Спів!

Сміється сонце, світить, сяє!

Стрічає сонечко сосна.

Сопілка, скрипочка співає,
Співає серденька струна.

Хліб і сіль!.. барвінок і калина... 
Рушники, мов птиці - на стіні... 
Це - моя барвиста Україна 
Вишита на білім полотні!..
Люди гарні! щедрі! працьовиті!.. 
Душі їх оспівані в піснях!
Маки, рута і волошки в житі,
Мов живі, цвітуть на рушниках!
Вишивають вміло! як співають!..
На таланти щедра в нас земля!
Тож її, мов скарб, оберігають -
Ці степи, і гори, і поля...
Мир і спокій гріють кожну хату,
Сонце-сонях сяє з висоти...
Землю, чорноземами багату,
Більш ніде у світі не знайти!..
Неподільна, вічна і єдина!
Найдорожча - рідна сторона!
Це - моя прекрасна Україна,
Як і доля - в кожного одна!