ОДА    МАТЕРІ

Як потрібен знов і знов

Хліб насущний,

Так і мамина любов

Невмируща.

Бо віками берегли,

І понині,

То не руки – два крила

Берегині.

То не погляд – то глибінь

Неосяжна –

Затамує світу біль

І не скаже.

На чолі – дрібні сліди,

Борозенки.

За межу ти ще не йди,

Люба ненько.

© Надія Бойко «Мамина любов»

09.05.2021

Картина Олега Шупляка «Під покровом»

В сонячному промінні чи посеред цілого шквалу дощу, у вирі осіннього, опалого буйнолистя чи зимового снігопаду, бачу твої сяючі, бездонні очі, найдорожча мамочко, які, повні любові та світлої надії, пломеніють мені вірою та чистими сподіваннями у великому животворящому джерелі - твоєму серці, яке натхненно живе та пульсує в своїх дітях, тішиться їхніми радощами, гойдається на їхніх мріях, пливе рибиною до їхньої мети, долає пташкою кілометри, підкорює найвищі вершини на всіх стежках і великих дорогах в тому часообігу, в якому немає тій безмежній любові, ні початку, ні кінця, як цілому Всесвіту з міріадами планет та зірок на спіралі Вічності, що бере початок у тому родючому гнізді, яке ти намостила своєю ласкою та ніжністю, зігріла своїм подихом та теплом, обіймаючи крилами трепетною добродушністю, неосяжною чуттєвістю, всепроникаючою наснагою, що запалює вогонь величезного бажання жити і творити, долати труднощі, рости та підніматись до сонця, пробивати каміння посеред колючого терня та шаленого вітру, живлячись твоєю запальною енергією, цілющою силою та всеосяжним натхненням, що нарощує крила і дарує віру у себе, у свої можливості, напуває джерельною водою, тамуючи спрагу, освічує життєву дорогу в найтемнішу пітьму, підхоплює Ангелом в найскладніші часи, де ти, рідненька, усім своїм єством зорієш над небосхилом, красуєшся веселкою, цвітеш диво-квіткою у моїй душі, живеш святою молитвою у моєму серці, як Берегиня роду, як вишитий Рушник-оберіг, як древній земний Літопис, як пророщене Зерно на життєдайному полі, як незгасимий Вогник посеред холоду та темряви, як світлодарче Сонце в безмежному небі, де всюди Ти, і нині й повсякчас, моя лебідко, горлице, моя наймиліша в цілім світі, люба Матінко!

Олександра Боднар