🌷 🌷 🌷
Жила з смарагдовим відтінком,
плела з дощів погожі дні,
дружила з часом і барвінком,
варила трунок в казані...
Шукала щастя на купала,
вдягала сукні до землі,
з ромашок пелюстки зривала
й зшивала рани на крилі...
Вплітала в коси дивні квіти
і тиху посмішку в вуста,
спішила встигнути дозріти
вином малиновим густим...
І танцювала невагомо
і підіймала з глибини,
і втаємничувала втому,
і розфарбовувала сни...
І шелестіла м'яко світлом,
вся без початку й без кінця
ще й перегукувалась з вітром,
він вперто кликав до вінця...
І мріяла і розбивалась,
і берегла серед ночей,
медово липою сміялась
до волошкових тих очей...
Торкалася століть рукою
і перли ткала із піску,
була смиренною водою
і просочилася в ріку...
Не додавала у шлях солі,
нечутно спеції внесла,
не озиралася на долю,
разом із вірою росла...
Злегка гірчила на світанку
та обіймала за плече,
у ніжності була за бранку
та правду різала мечем...
На зламі сну була далека
та у очах уже близька,
завжди чекала на лелеку
і стиглих мрій із колоска...
І віддавала, віддавала
бурштин з гарячої душі,
любов безмежну пізнавала,
коли стояла на межі...
І споглядала і молилась,
і проростала у зерні,
і так свободою світилась...
Стихія-ЖІНКА - краса у дні...
©️ Любов ФедоРусь
Liubov Fedorus
Немає коментарів:
Дописати коментар