🌷 🌷 🌷

Жила з смарагдовим відтінком,

плела з дощів погожі дні,

дружила з часом і барвінком,

варила трунок в казані...

Шукала щастя на купала,

вдягала сукні до землі,

з ромашок пелюстки зривала

й зшивала рани на крилі...

Вплітала в коси дивні квіти

і тиху посмішку в вуста,

спішила встигнути дозріти

вином малиновим густим...

І танцювала невагомо

і підіймала з глибини,

і втаємничувала втому, 

і розфарбовувала сни...

І шелестіла м'яко світлом,

вся без початку й без кінця

ще й перегукувалась з вітром,

він вперто кликав до вінця...

І мріяла і розбивалась,

і берегла серед ночей,

медово липою сміялась

до волошкових тих очей...

Торкалася століть рукою

і перли ткала із піску,

була смиренною водою

і просочилася в ріку...

Не додавала у шлях солі,

нечутно спеції внесла,

не озиралася на долю,

разом із вірою росла...

Злегка гірчила на світанку

та обіймала за плече,

у ніжності була за бранку

та правду різала мечем...

На зламі сну була далека

та у очах уже близька,

завжди чекала на лелеку

і стиглих мрій із колоска...

І віддавала, віддавала

бурштин з гарячої душі,

любов безмежну пізнавала,

коли стояла на межі...

І споглядала і молилась,

і проростала у зерні,

і так свободою світилась...

Стихія-ЖІНКА - краса у дні...

©️ Любов ФедоРусь

Liubov Fedorus