Українська хартія вільної людини
- Головна сторінка
- Про себе
- Уроки мужності
- Герої не вмирають!
- Для батьків
- Досягнення моїх вихованців
- Народознавчо-пошукова робота
- Фоторепортажі
- ВІДЕОСЮЖЕТИ
- На вістрі слова
- Афоризми
- Конкурси
- знай наших!
- Мої публікації
- Авторські сценарії
- Духовні скарби
- Портфоліо
- Класний керівник року 2015"
- Сторінка класного керівника
- Українська хартія вільної людини
- Дослідницька робота
четвер, 29 червня 2017 р.
неділя, 18 червня 2017 р.
18 червня 2017 року - Міжнародний день батька
Чоловіки, не зраджуйте синів!
Дарунком не принижуйте до дати...
Усе мінливе, доля й поготів,
Але лише синів не покидайте.
Найближча - мати, як вони малі –
Чи то сльоза, чи то остання казка.
Та потім їм потрібна взагалі
Підтримка батька, чоловіча ласка.
Наслідувати треба їм, синам,
Своїх батьків - на те вони і діти.
За руку з батьком бути сам на сам,
І рибу на зорі піти ловити.
Спіткає вас образа чи любов –
Не йдіть, будь ласка... Ви їм найрідніші. .
Бо батькова в синівських жилах кров,
Що є незмінною - за всіх вона сильніша.
01.01.2013 А.Дементьєва
Переклад Тетяни Квашенко
Дарунком не принижуйте до дати...
Усе мінливе, доля й поготів,
Але лише синів не покидайте.
Найближча - мати, як вони малі –
Чи то сльоза, чи то остання казка.
Та потім їм потрібна взагалі
Підтримка батька, чоловіча ласка.
Наслідувати треба їм, синам,
Своїх батьків - на те вони і діти.
За руку з батьком бути сам на сам,
І рибу на зорі піти ловити.
Спіткає вас образа чи любов –
Не йдіть, будь ласка... Ви їм найрідніші. .
Бо батькова в синівських жилах кров,
Що є незмінною - за всіх вона сильніша.
01.01.2013 А.Дементьєва
Переклад Тетяни Квашенко
четвер, 15 червня 2017 р.
Є люди, які своїми духовними параметрами долають і рамки своєї епохи, і межі життя. Смерть не зупиняє їх впливу, вони залишаються необхідними нації і після смерті. І тоді говоримо про безсмертя. І тому говоримо про Євгена Коновальця.
Йому було відпущено тільки два десятиліття для служіння Україні, і він не згайнував із них ні хвилини, а використав сповна – буквально до останньої секунди.
Інтелектуал, інтелігент, він міг прислужитися народові в багатьох сферах, але вибрав шлях воїна: спочатку – захисника новонародженої української державності, а потім – воїна і провідника української національно-визвольної революції. Бо вважав, що саме на цьому шляху зможе зробити найбільше для нації, яку чекали цілі десятиліття нерівної і кривавої боротьби за своє право бути.
Він витворив якісно новий – політично свідомий, активний і жертовний – тип українця-громадянина і сам був його ідеальним уособленням: служити не особам, а Україні, не урядам, а українській незалежній державі, боротися не за мандати і посади, а за Ідею – за свободу і державність нації.
Найвище досягнення, найголовніший спадок Полковника і його найбільший дар своєму і наступним поколінням борців за Україну – національний революційний орден: Організація Українських Націоналістів (ОУН).
Організаційний геній Полковника Коновальця багатоаспектний і виявився в багатьох здобутках. Ось тільки деякі з них.
На відміну від інших чільних діячів українських визвольних змагань 1917-1920 років, він – воїн і командир, на якого орієнтувалися тисячі його колишніх підлеглих і побратимів, – першим збагнув революційний дух, націозахисну суть і державотворчий смисл українського націоналізму.
Він першим зрозумів, що окупаційній політичній системі можна ефективно протиставити тільки іншу, власну, національну ідейно-політичну систему.
Він творив УВО й ОУН не "під себе", не як лідерські об'єднання, а саме як ядро ідейно-політичної системи поневоленого, але не скореного народу.
Він творив ОУН передусім як революційну, конструктивну, ідеологічну, національно-державотворчу, а не тільки як визвольно-політичну організацію.
Він геніально розв'язав проблему формування ідеології ОУН і проблему консолідації тодішніх націоналістичних сил.
Він задав визначальні критерії-параметри свідомості та діяльності націоналіста: націоналістична ідейність, революційність, державність, соборність, самостійність.
Він створив ОУН як ефективну систему людинотворення і націотворення, здатну до регенерації і саморозвитку навіть за умов безпощадних переслідувань і постійних кадрових жертв.
Він збагнув суть творчості Дмитра Донцова: не навчати націоналізму як якоїсь політичної науки, а передусім – пробудити в українцеві українця. Решту зробить ідея, самоосвіта, життєвий досвід, а головне – участь у боротьбі за державність нації.
В епоху європейського вождизму він не концентрував влади для себе, а щедро ділився повноваженнями з іншими, тому творив із людей не свої спрощені копії, а свідомих і відданих справі соратників і був потрібен усім.
Він мав багато бойових друзів і був авторитетним для людей зрілих, тому міг опиратися саме на них, але зробив головну настанову на революційну молодь, чим надав максимального динамізму національно-визвольному рухові.
Він створив ОУН як революційну організацію для здійснення національної революції, і без цієї суспільної функції всяка інша політична діяльність шкідлива для ОУН.
Він створив ОУН як ідейно-політичний орден, і тільки такою ця організація була, є і буде необхідною нації.
Він створив Організацію, яка не тільки вибрала концепцію опори на власні сили, але яка випрацювала досконалу методику творення, примноження та ефективного використання цієї сили для вирішення головної і визначальної проблеми народу – створення власної національної держави.
Він шукав підтримки на всіх континентах, у різних країнах і середовищах, але при цьому ніколи не торгував ідеями і програмовими засадами ОУН, суверенітетом чи інтересами України, ніколи не використовував цю підтримку для власного політичного самоутвердження чи вигоди, а завжди і виключно – для забезпечення діяльності Організації та розгортання українського національно-визвольного руху.
У пеклі боротьби нації на всіх фронтах він явив велику мудрість, велич духу і провідницьку передбачливість, зорієнтувавши ОУН не на безперспективну боротьбу ПРОТИ, а на надихаючу боротьбу ЗА – за свободу і державність нації.
Він зробив українську національну ідею пріоритетним, фундаментальним і неодмінним фактором української політики, якому нема і не може бути заміни чи альтернативи, і змусив виступати під гаслами національної державності інші, часто дуже далекі від націоналізму українські організації.
Він започаткував через ОУН якісно нову, не оборонно-ситуативну, а офензивно-креативну (наступально-творчу) політику, яка породила цілу плеяду видатних політичних діячів і зробила мільйони українців активними учасниками політичного життя і реальними творцями історії України.
Він ніколи не ставив перед людьми куцих і ницих "посильних" цілей, а тільки найвищі, національно значимі, тому творив не політичних карликів, а велетів духу – людей високої Ідеї і героїчного Чину в ім'я нації.
Він і досі виступає знаковою фігурою, за ставленням до якої визначаємо своїх і чужих та міру націоналізму як в окремих людях, так і в цілих об'єднаннях.
Такі, як Полковник Коновалець, із життя ідуть не в небуття, а в безсмертя, у могилу лягають як в окоп на передовій лінії оборони нації, а їх розсіяні по планеті могили стають для кожного нового українського покоління незрадливими орієнтирами на шляху в майбутнє і непоборними бастіонами українського національного духу.
Тому Євген Коновалець – не тільки святий образ у нашому історичному іконостасі. Він був, є і завжди буде надійним соратником, духовним провідником і Великим Полковником для всіх поколінь борців за Українську Соборну Самостійну Державу.
Йому було відпущено тільки два десятиліття для служіння Україні, і він не згайнував із них ні хвилини, а використав сповна – буквально до останньої секунди.
Інтелектуал, інтелігент, він міг прислужитися народові в багатьох сферах, але вибрав шлях воїна: спочатку – захисника новонародженої української державності, а потім – воїна і провідника української національно-визвольної революції. Бо вважав, що саме на цьому шляху зможе зробити найбільше для нації, яку чекали цілі десятиліття нерівної і кривавої боротьби за своє право бути.
Він витворив якісно новий – політично свідомий, активний і жертовний – тип українця-громадянина і сам був його ідеальним уособленням: служити не особам, а Україні, не урядам, а українській незалежній державі, боротися не за мандати і посади, а за Ідею – за свободу і державність нації.
Найвище досягнення, найголовніший спадок Полковника і його найбільший дар своєму і наступним поколінням борців за Україну – національний революційний орден: Організація Українських Націоналістів (ОУН).
Організаційний геній Полковника Коновальця багатоаспектний і виявився в багатьох здобутках. Ось тільки деякі з них.
На відміну від інших чільних діячів українських визвольних змагань 1917-1920 років, він – воїн і командир, на якого орієнтувалися тисячі його колишніх підлеглих і побратимів, – першим збагнув революційний дух, націозахисну суть і державотворчий смисл українського націоналізму.
Він першим зрозумів, що окупаційній політичній системі можна ефективно протиставити тільки іншу, власну, національну ідейно-політичну систему.
Він творив УВО й ОУН не "під себе", не як лідерські об'єднання, а саме як ядро ідейно-політичної системи поневоленого, але не скореного народу.
Він творив ОУН передусім як революційну, конструктивну, ідеологічну, національно-державотворчу, а не тільки як визвольно-політичну організацію.
Він геніально розв'язав проблему формування ідеології ОУН і проблему консолідації тодішніх націоналістичних сил.
Він задав визначальні критерії-параметри свідомості та діяльності націоналіста: націоналістична ідейність, революційність, державність, соборність, самостійність.
Він створив ОУН як ефективну систему людинотворення і націотворення, здатну до регенерації і саморозвитку навіть за умов безпощадних переслідувань і постійних кадрових жертв.
Він збагнув суть творчості Дмитра Донцова: не навчати націоналізму як якоїсь політичної науки, а передусім – пробудити в українцеві українця. Решту зробить ідея, самоосвіта, життєвий досвід, а головне – участь у боротьбі за державність нації.
В епоху європейського вождизму він не концентрував влади для себе, а щедро ділився повноваженнями з іншими, тому творив із людей не свої спрощені копії, а свідомих і відданих справі соратників і був потрібен усім.
Він мав багато бойових друзів і був авторитетним для людей зрілих, тому міг опиратися саме на них, але зробив головну настанову на революційну молодь, чим надав максимального динамізму національно-визвольному рухові.
Він створив ОУН як революційну організацію для здійснення національної революції, і без цієї суспільної функції всяка інша політична діяльність шкідлива для ОУН.
Він створив ОУН як ідейно-політичний орден, і тільки такою ця організація була, є і буде необхідною нації.
Він створив Організацію, яка не тільки вибрала концепцію опори на власні сили, але яка випрацювала досконалу методику творення, примноження та ефективного використання цієї сили для вирішення головної і визначальної проблеми народу – створення власної національної держави.
Він шукав підтримки на всіх континентах, у різних країнах і середовищах, але при цьому ніколи не торгував ідеями і програмовими засадами ОУН, суверенітетом чи інтересами України, ніколи не використовував цю підтримку для власного політичного самоутвердження чи вигоди, а завжди і виключно – для забезпечення діяльності Організації та розгортання українського національно-визвольного руху.
У пеклі боротьби нації на всіх фронтах він явив велику мудрість, велич духу і провідницьку передбачливість, зорієнтувавши ОУН не на безперспективну боротьбу ПРОТИ, а на надихаючу боротьбу ЗА – за свободу і державність нації.
Він зробив українську національну ідею пріоритетним, фундаментальним і неодмінним фактором української політики, якому нема і не може бути заміни чи альтернативи, і змусив виступати під гаслами національної державності інші, часто дуже далекі від націоналізму українські організації.
Він започаткував через ОУН якісно нову, не оборонно-ситуативну, а офензивно-креативну (наступально-творчу) політику, яка породила цілу плеяду видатних політичних діячів і зробила мільйони українців активними учасниками політичного життя і реальними творцями історії України.
Він ніколи не ставив перед людьми куцих і ницих "посильних" цілей, а тільки найвищі, національно значимі, тому творив не політичних карликів, а велетів духу – людей високої Ідеї і героїчного Чину в ім'я нації.
Він і досі виступає знаковою фігурою, за ставленням до якої визначаємо своїх і чужих та міру націоналізму як в окремих людях, так і в цілих об'єднаннях.
Такі, як Полковник Коновалець, із життя ідуть не в небуття, а в безсмертя, у могилу лягають як в окоп на передовій лінії оборони нації, а їх розсіяні по планеті могили стають для кожного нового українського покоління незрадливими орієнтирами на шляху в майбутнє і непоборними бастіонами українського національного духу.
Тому Євген Коновалець – не тільки святий образ у нашому історичному іконостасі. Він був, є і завжди буде надійним соратником, духовним провідником і Великим Полковником для всіх поколінь борців за Українську Соборну Самостійну Державу.
четвер, 1 червня 2017 р.

Фільм про життя та загибель Василя Сліпака «Міфа» – українського оперного співака зі світовим ім’ям та унікальним голосом. Історія героїзму та самопожертви, яка змушує задуматись над власним життям.
Новина про смерть Василя Сліпака стала болючим ударом для всіх українців, а особливо для культурного середовища. Знову гостро постало питання: Чи достатньо ми робимо для своєї країни в такий складний час, коли гинуть найкращі?
Сам Василь, в одному зі своїх інтерв’ю сказав:
«Вся кров, що сьогодні проливається за Україну, не повинна зупинити, або увергнути в депресію. Вона повинна дати імпульс для подальшої боротьби»
Власне, цим фільмом ми продовжимо його боротьбу за те, щоб про події в Україні знали правду. Знали з реальних історій великих особистостей.
Кожна країна має своє духовне військо - це поети, митці, художники. Вони творять культуру, вони підсилюють духовний образ своєї країни. Міф був воїном ще й цього духовного війська.
Якби ми придумували Міфа, вийшла б дуже пафосна історія. Коли дізнаєшся про життя Василя, важко повірити, що таке може бути насправді. І не переказати світові історію людини, яка прожила таке коротке, але неймовірно яскраве життя, було б злочином. Кого ми втратили – це й покажемо.
Чи варто митцям брати до рук зброю, чи боротись в інший спосіб? Чому друзі та рідні не відмовили Василя йти на фронт? Що важливіше - кохання до дівчини чи до Батьківщини? Україна понад усе - чи не все? – відповіді на ці та інші питання у фільмі «МІФ».
Що рухає добровольцями, коли вони ідуть на фронт? Це суть тих фільмів, які ми робили досі: і “Війни за свій рахунок”, і “Добровольців божої чоти”. Ми це доносимо в різний спосіб. «МІФ» - це, в першу чергу, глибока людська історія. Образ Василя «Міфа» Сліпака є квінтесенцією змін, що відбулися з українським суспільством.
Синопсис
«МІФ» - це документальна історія життя Василя Сліпака – оперного співака зі світовим ім’ям та унікальним голосом. Ще юнаком він поїхав зі Львова співати в Канаду та США, виступив у Карнегі-холл. Вигравши міжнародний конкурс у Франції, став солістом Паризької опери.
Однією з найулюбленіших композицій була арія Мефістофеля. Саме від імені цього персонажа згодом Василь взяв собі псевдо – Міф. Василь прожив у Франції 19 років і здобув все: ім’я, улюблену роботу, вірних друзів і кохання.
Він брав активну участь у Революції Гідності, очоливши демонстрації у Франції, а згодом створив потужну волонтерську організацію «Українське Братство».
Здавалося б, робив достатньо, як для людини творчої професії. Але Василь вирішив залишити сцену та багатообіцяючу кар’єру в Європі й стати до лав добровольців. Під час виконання бойової задачі Василь «Міф» Сліпак загинув від кулі снайпера.
Створення фільму
Вже понад півроку триває робота над фільмом.
Ми зібрали все архівне відео з Василем, яке можливо було зібрати. Відзняли матеріал на Сході України, у Львові, Києві та в Парижі. Їздили по позиціях, де знаходиться батальйон Міфа, спілкувалися з його бойовими побратимами на фронті. Зустрілися з його однокласниками, друзями дитинства, учителями, викладачами в Консерваторії у Львові, колегами по волонтерській діяльності, артистами, композиторами і диригентами у Франції та Україні, коханими, братами, батьками.
Ми дуже вдячні всім, хто відкрив своє серце і щиро поділився своїми почуттями, своєю любов'ю і своїм болем. Особлива подяка за довіру і підтримку братові Василя - Оресту Сліпаку. Він став нашим провідником у створенні цього фільму.
Завдяки листам підтримки від Французького інституту в Україні, Міністерства культури та Державного агенства з питань кіно, нам вдалося реалізувати найскладніший етап організації знімань у Парижі. На сьогодні, силами нашої команди, знімання фільму завершене.
Нам потрібна Ваша підтримка
Тепер ми звертаємось до колективного фінансування, щоб мати можливість залучити кращих фахівців та зробити якісний постпродакшн фільму: монтаж, графіку, озвучення, кольорову корекцію та корекцію зображення пошкоджених архівних кадрів. Також ми плануємо використати у фільмі анімацію. Значна частина коштів необхідна для створення анімаційних епізодів у фільмі.
Якщо коштів буде зібрано понад заявлену суму, надлишок буде використано на представлення фільму на міжнародних кінофестивалях. Фільм “МІФ” буде показано в кінотеатрах України та за кордоном, а також по телебаченню. Кілька українських та французьких телеканалів вже висловили бажання придбати право на показ стрічки.
Підписатися на:
Дописи (Atom)