У ній народу код, його душі.
І кожному в ній зручно і красиво,
Вдягнути ж вишиванку поспіши.
І гордо йди у ній по цілім світі,
Та мовою своєю розмовляй!
І хай сміється сонечко в зеніті —
Ти рідного свого не забувай
У вишиванці ‒ таїна століть,
Трипільців мудрість, віра в потойбіччя!
Бажання збутися буремних лихоліть,
Аби лиш мир, і спокій, благовістя!
У візерунках, вишитих народом,
Традиція вкраїнська, оберіг.
У ній ‒ залюблення дідівським родом,
Калини кущ і батьківський поріг!
І писанка барвиста, й мова рідна,
У ній ‒ колосся, маки і вертеп.
У хрестиків рядочків ‒ праця плідна,
І поле, й море, і безкраїй степ!
І пісня в ній ‒ журлива й голосиста,
Мов повінь, всемогуча і дзвінка!
І мамина замрія промениста,
Щоб доля сина ‒ світла і легка!
Довершеність! Ошатність! Лаконічність!
Красою невимовною вража…
Це вишиванка українська! В ній правічність,
В ній ‒ наше серце, воля і душа!
Укотре одягну. Мережану й святкову,
Біленьку чи квітчасту… Все одно!
В орнаментах отих причетність до народу.
І я люблю це життєствердне полотно!
© Світлана Шабат-Савка
